Місто при фортеці Святої Єлисавети - адміністративний,
тороговельний культурний центр
кінця XVIII - початку XIX століття.

Вже наступного року пiсля заснування фортецi у поселеннi при нiй було запроваджено магiстрат, що вiдав адмiнiстративними, господарськими, полiцейськими, фiнансовими та судовими справами.

В цей час переселенцям продовжували надавати пiльги та грошову допомогу. Переселенцi-iноземцi отримували одноразову допомогу по 30 карбованцiв кожен, росiяни та українцi з Польщi - по 12 карбованцiв. Вербувальникам платили за iноземця по 5 крб., а за українця чи росiянина - по 1,5 крб. Особлива увага придiлялася переселенню сюди купцiв, ремiсникiв та фабрикантiв. Тут уряд iмперiї йшов на вельми рiшучi заходи. Скажiмо, у Новоросiї було дозволено селитись навiть розкольникам та євреям, якi зобов`язувалися займатися торгiвлею. Нерiдко при цьому видавалися i "пiдйомнi" ( 150 карбованцiв ) на заснування своєї справи.

Заходи уряду давали результати. Головним з них було те, що економiчна активнiсть населення зросла. Посилився приплив населення на землi Новоросiї. 1784 року у Єлисаветградi вже мешкало 4170, а 1787 року - 4746 чоловiк у 1062 будинках.

З 1787 року в Єлисаветградi почали обирати мiську думу - орган мiсцевого самоврядування. До неї входили шiсть гласних. Мiський голова обирався, як правило, з купцiв. Щодо останнiх, то, за нацiональним складом, вони були переважно росiянами. Близько 60% з них - розкольники.

Серед купцiв була досить значна група великих на той час торговцiв, якi зосереджували у своїх рукахдержавнi пiдряди i вiдкупи. Єлисаветградськi ж купцi Красноглазов та Андрiй Сушилiн у серединi 1760-х рокiв займали перше мiсце з цього виду пiдприємництва у всiй Новоросiї.

Крiм торговельних справ, купцi заводять промисловi пiдприємства. Так 1785 року купець Масленников побудував у Єлисаветградi один з перших ( а за деякими джерелами - перший в iмперiї ) цукровий завод. У мiстi також був шкiряний завод купця Мануїла Поповича. Єлисаветградським купцям у мiстi належали паперова фабрика, цегельнi та близько 35 вiтрякiв. А найбiльш вартим уваги є те, що на купецьких пiдприємствах працювали найманi робiтники, що свiдчить про розвиток у Єлисаветградi капiталiстичного укладу майже з моменту заснування мiста.

Вже 29 червня 1754 року бiля фортецi, що будувалася, вiдбувся перший ярмарок. На нього прибули, крiм українських купцiв, гостi з центральної Росiї, Польщi, Молдавiї, Криму, Туреччини. Торгували тут продуктами землеробства, тваринництва, а також полотном, парусиною, шерстю, винами тощо. А вже з 80-х рокiв у мiстi влаштовувались по чотири ярмарки щорiчно.

Мiсто росло. I в останнiй третинi 18 столiття "ступило" на лiвий берег Iнгулу. Але тут же постаралися архiтектори. Вулицi Подола - нинiшнього центру й досi, неважаючи на iнколи руйнiвний вплив сучасної архiтектурної думки, зберiгають красу "червоних лiнiй" та людяний, не спотворений гiгантоманiєю масштаб невеликого мiста.

Архiтектори 18 столiття прагнули реалiзувати мрiю своїх колег епохи Ренесансу про створення iдеального мiста - вiльного вiд недолiкiв тiсного, з покрученими вулицями й масою гiгiєничних проблем мiста епохи середньовiччя.

Але старi мiста - вiд Парижа до Києва - виросли якраз на середньовiчному грунтi. Й тiльки у нових мiстах - Петербурзi i Фiладельфiї, Одесi, Катеринославi, Херсонi, Новому Амстердамi ( Нью-Йорку ), Миколаєвi та й Єлисаветградi деякi з цих iдей реалiзували.

Що ж це за iдеї?

По-перше, мiсто добре захищене фортифiкацiями, але з простором для росту ( згадаймо, як у старих мiстах пiд час їх зростання обороннi споруди зносили - й тiльки вулицi носили їх назви - Ярославiв вал, наприклад ).

По-друге, регулярнiсть кварталiв сприяє хорошiй циркуляцiї повiтря, iнсоляцiї, швидкому руховi транспорту.

По-третє, чiтко роздiлено цитадель-фортецю, адмiнiстративний центр, житловi квартали, промисловi райони, мiсця розташування лiкарень та кладовищ.

Закладенi у плануваннi 18 сторiччя iдеї дали свої результати i пiзнiше. Згадаємо Єлисаветград кiнця 19 сторiччя. Мiська дума, банки, навчальнi заклади - в центрi, навколо - житло. Трошки далi - вiйськовий комплекс на Ковалiвцi. Великi лiкарнi - мiська, єврейська, Св.Анни, заводи Ельвортi, Шкловського, цегельнi, млини - теж не в центрi. Зони рекреацiї (мiський сад, сад "Альгамбра", сад Лайєра ), вокзал, заводи зручно з`єднанi з центром та житловими околицями, де мешкали дрiбний торговий люд, мiщани, робiтники за допомогою трамвайних лiнiй, що хрестоподiбно пройшли по Перспективнiй та Успенськiй вулицях.

Що ж являли собою будинки 18 сторiччя? Одноповерховi, iнколи на кам`яних фундаментах, критi соломою чи гонтом, дуже рiдко - черепицею або залiзом. Розташованi вони досить далеко один вiд одного: необхiднiсть мати садочки, невелике населення мiста й протипожежнi мiркування це визначали. Серед одноповерхової забудiвлi та "зеленого моря" - верхи дерев`яних церков, якi розташувалися на тих же мiсцях, що i їх кам`янi нащадки зараз.Не збереглися саманнi та дерев`янi будинки - згорiли, знесенi, перебудованi. Є лише декiлька.

* * *

Мiсто зростало, забудiвля ущiльнювалася й страшнi пожежi ( особливо 1798 та 1833-1834 рр. ) змусили владу стимулювати кам`яну забудiвлю. Вiд кам`яної забудови зламу 18-19 сторiччя зберiглася цiкава пам`ятка ранньої класики - так званий "путевой дворец" - двоповерховий житловий будинок навпроти Преображенської церкви. Нижнiй поверх - для прислуги, природно, нижчий за панський бельєтаж, до якого, за пiвденною традицiєю, ведуть вiдкритi "iталiйськi сходи". Крiм цього своєрiдного готелю для високих гостей є й iншi класицистськi споруди першої половини 19 сторiччя. Як правило, це мiськi будинки помiщикiв, тому вони зберiгають багато рис сiльського панського маєтку, вони формуються як замкнена територiя iз великим садом та всiма службами, в тому числi кузнею та каретними сараями.Цiкавим прикладом такого мiського маєтку є особняк Соколових-Бородкiних (їх вензель зберiгся на парапетi парадних сходiв ) на розi вул. Двiрцевої та пров. Театрального, де тепер розмiщено вiддiл мiлiцiї. Але найбiльш видатною пам`яткою раннього класицизму був величний Успенський собор, побудований у 1798-1801 рр. замiсть дерев`яної церкви, що згорiла пiд час пожежi 1798 р. разом з Преображенською церквою, "присутственными местами", жилими кварталами. Собор височiв великою банею та дзвiнницею, смiливо поставлений по дiагоналi скверу на розi Перспективної та Успенської. За деякими стильовими ознаками його можна вiднести до пiвденного напрямку класицизму, у якому багато будували в Українi архiтектори кола I.Старова - школи ясної, простої лiнiї, легкої пiднесеної композицiї, вiдмови вiд надмiрних декоративних ефектiв. На жаль, на зламi 40-50-х рр. 20 сторiччя собор зруйновано - на його мiсцi зараз знаходиться мерiя, розмiщена у будинку колишнього обкому компартiї ( архiтектори В.Сiкорський, Л.Дворець, Л.Крейтор, О.Возний ).

До класичного напрямку вiдносяться й двi дуже гарнi єлисаветградськi церкви - Володимирської iкони Божої Матерi, або Грецька ( нинi кафедральний собор ) та Преображенська, збудованi вiдповiдно у 1812 та 1813 рр. на мiсцi дерев`яних храмiв. Соковитi деталi декору, виразна композицiя об`ємiв, портикiв та бань, стрiмкi лiнiї дзвiниць - все це вiдрiзняє цi пам`ятки високої класики.

Класичнi мотиви були дуже стiйкими в архiтектурi рiзних епох та стилiв. От i струнка та велична Знам`янська церква, збудована комерсантом Д.Купченком на честь порятунку царської сiм`ї 17 жовтня 1888 р. вiд катастрофи, вiдрiзнялася напрочуд вдалим поєднанням класичних та ренесансних традицiй. Високi дзвiнниця та банi цього храму, побудованного на високому правому березi Iнгулу на мiсцi старої дерев`яної церкви, було видно далеко в мiстi. Як i iншi кам`янi храми, Знам`янська церква була справжньою архiтектурною домiнантою на тлi рядової забудови. На жаль, її знесено у варварськi 30-тi роки 20 сторiччя.

Iнший храм - Покрова Богородицi на Ковалiвцi, завершений 1849 р. за проектом архiтектора К.Тона, витриманий у так званому росiйсько-вiзантiйському стилi, є своєрiдною згадкою про церкви 17 сторiччя - з розiрваними фронтончиками над вiкнами, пелюсткоподiбним декорумом закомар - ромашок, витими колонками... Невеликий, але монументальний, цей храм не просто височiв над округою, але й гарно вписався до ансамблю вiйськового мiстечка, яке почали будувати у 1847 р. як адмiнiстративний центр вiйськових поселень Новоросiї, при чому церемонiю закладки палацу та штабних будiвель здiйснив сам iмператор Микола I, що якраз перебував у Єлисаветградi на маневрах. В архiтектурi цар дуже полюбляв дещо сухуватий стриманий варiант пiзньої класики ( його ще називають "миколаївським ампiром" ) - до цього напрямку вiдноситься й комплекс вiйськового мiстечка - чи не останнiй класичний архiтектурний ансамбль на Українi, споруджений з таким розмахом. Автор проекту - одеський архiтектор Шумiлiн та виконавець - архiтектор Верлен зробили багато для того, щоб подолати надмiрну стриманiсть стилю i за рахунок пiдкреслення деталей - карнизу, консолей пiд вiкнами, а також за допомогою контрасного червоно-бiлого кольорового рiшення досягти сильного декоративного ефекту. Ансамбль i справдi був не тiльки символом мiлiтарної могутностi держави, але й досi створює атмосферу урочистостi, пiднесеностi, бадьоростi.

Повітове місто Єлисаветград.

Період економічного та культурного піднесення.
У сiчнi 1858 року вiйськовi поселення були лiквiдованi. Проте Єлисаветград ще бiльше двох рокiв продовжував пiдпорядковуватись вiйськовому вiдомству. Доленосний для Росiйської iмперiї взагалi, i для України в її складi зокрема, 1861 рiк став етапом i в розвитку мiста. Iз скасуванням крiпацтва пожвавлюється економiчний i культурний розвиток Єлисаветграда, який iз заштатного у 1865 роцi знову став повiтовим центром.

До середини 1890-х рокiв кiлькiсть фабрично-заводських пiдприємств Єлисаветграда збiльшилась удвiчi, в той час як обсяг виробництва на них зрiс бiльш як у 13 разiв. Такий стрибок у темпах промислового виробництва був обумовлений переходом на рейки передового - капiталiстичного - способу виробництва та паралельним переходу бурхливим розвитком технiки.

У 1868 роцi була споруджена залiзнична лiнiя Балта-Єлисаветград, що дала вихiд до моря, i, вiдповiдно, за кордон. У наступному, 1869 роцi була здана в експлуатацiю залiзниця Єлисаветград-Кременчук, яка з`єднала мiсто з водним шляхом по Днiпру, а також з Донецьким басейном.

Близько двох третин пiдприємств пореформенного Єлисаветграда займалися переробкою продуктiв хлiборобства та тваринництва. Особливо широким попитом, не лише на внутрiшньому ринку iмперiї, але й на ринках Австрiї, Прусiї, Туреччини, Єгипту користувалася продукцiя єлисаветградських млинiв. Якщо 1884 року в мiстi 5 парових млинiв виробляли борошна на 200 тисяч карбованцiв, то через два десятилiття 13 млинiв давали продукцiї вже на 13 мiльйонiв карбованцiв.

Швидкий розвиток капiталiстичного сiльського господарства прискорив будiвництво пiдприємств для виготовлення сiльськогосподарських машин i знаряддь. Протягом 60-90-х рокiв минулого столiття тут було вiдкрито до десяти заводiв цiєї галузi. Бiльшiсть зазначених пiдприємств належала iноземцям Ельвортi, Краузе, Бургардту, Кессеру...

Серед машинобудiвних пiдприємств мiста, що орiєнтувались на сiльське господарство, рiзко видiлився завод братiв Ельвортi. Вiн був заснований 1874 року як майстерня по ремонту сiльськогосподарського реманенту братами-пiдприємцями з Англiї Робертом та Томасом Ельвортi. Спочатку в майстернi працювало 6-12 робiтникiв. Проте, справи пiдприємства рiзко пiшли вгору, коли у 80-х роках минулого столiття на ньому почали випускати машини власної конструкцiї ( молотарки, сiвалки, крупорушки, кiннi приводи тощо ), якi були добре пристосованi до грунтiв країни. Саме на цьому заводi Роберт Ельвортi сконструював першу в Росiйськiй iмперiї рядкову сiвалку. Пiсля вдосконалення вона займала перше мiсце за якiстю серед аналогiв, якi випускались як в країнi, так i за кордоном.

Про мiсто тiєї доби знаходимо iнформацiю у вiдомому географiчному довiднику: "В Єлисаветградi нараховується за переписом 1897 р. бiля 61,5 тисяч жителiв... У мiстi 10 православних храмiв, у тому числi Шестипрестольний Успенський собор. Є мiська та земська лiкарнi, бiля 40 навчальних закладiв. Торговельних пiдприємств нараховується в мiстi бiля 525 iз загальним оборотом 10 мiльйонiв рублiв. Крiм того, в Єлисаветградi збираються 4 ярмарки. Фабрик та заводiв нараховується бiльше 200 з виробництвом товарiв на суму бiльше 6,5 мiльйонiв рублiв. Мiсто вiдрiзняється великим благоустроєм. Воно має шiрокi брукованi вулицi, бульвари з тополь та бiлих акацiй, добре устатковане водогоном, освiтленням, а також трамвайним сполученням. Краща вулиця - Велика Перспективна". ( "Россия. Полное географическое описание нашего Отечества под редакцией Семенова-Тяньшанского". Том 14 "Новороссия и Крым". С-Пб.-1910.- С.534 ).

На початку ХХ столiття в Єлисаветградi було вже 227 фабрично-заводських i ремiсничних пiдприємств, де працювали понад двi тисячi робiтникiв. Рiчна продукцiя всiх фабрик i заводiв мiста останнього року перед Першою свiтовою вiйною склала 12 мiльйонiв карбованцiв.

Значну роль у розвитку економiки Єлисаветграда вiдiгравали у той час 6 кредитно-фiнансових установ, у тому числi вiддiлення Державного банку, Росiйського банку для зовнiшньої торгiвлi, вiддiлення Петербурзького мiжнародного комерцiйного банку. Однiєю з найбiльших фiнансово-кредитних установ мiста було Єлисаветградське товариство взаємного кредиту, створене у 1906 роцi.

* * *

У другiй половинi ХIХ столiття Єлисаветград продовжує iнтенсивно впорядковуватись. 1869 року у мiстi було вiдкрито телеграф, 1884 року - нову поштову контору.

В 1880 роцi мiською думою була пiдписана угода з петербурзьким iнженером М.Алтуховим на будiвництво ним водогону в Єлисаветградi, перша черга якого була здана в експлуатацiю в 1893 роцi. Протяжнiсть водогону була 13 верст. Мiсто почало щодобово отримувати близько 22 тисяч вiдер води. 1897 року роботи були повнiстю завершенi - загалом стали до дiї 167 пожежних та 160 дворових колонок. Вода, звiсно, була платною.

Що ж стосовно змiни архiтектурних стилiв, то вiдзначимо, що ще пiсля смертi Миколи I та реформ початку 1860-х рр. розпочинається бурхливе приватне будiвництво. Скасовано стильовi обмеження й новi особняки одягаються у яскравi шати iсторичного декоруму. Приходить час стильового розмаїття, пошуку нових засобiв досягнення виразностi архiтектурних форм, гострої творчої конкуренцiї авторiв. Романтичний напрям у мiстобудуваннi, для якого характерне "цитування" архiтектурних пам`яток минулих епох, об`єднав стилi з приставкою "нео": неоготику, необароко, неоруський стиль. На вулицях Єлисаветграда з`являються справжнi невеличкi палаци - мавританськi, бароковi. Стали популярними будинки, на фасадах яких поєдналися готичнi та класицистськi мотиви, рококо та ренесанс. Особливо виразне маленьке "палаццо" Ельвортi, яким прикрашено iндустрiальну зону мiста. Прикладом напруженого пошуку стала творчiсть двох визначних єлисаветградських архiтекторiв - Якова Васильовича Паученка ( 1866-1914 ), вихованця Московського училища живпису, архiтектури та скульптури, та випускника Петербурзької академiї красних мистецтв Олександра Львовича Лiшневського ( 1868-1942 ).

Як зазначала газета "Голос Юга" у некролозi на смерть Я.Паученка, - "вiн перший у нашому мiстi дав зразки художньої архiтектури. Я.В. був невтомний працiвник. Розбитий паралiчем, важко пересуваючись по риштуваннях, Я.В. присвячував цiлi днi будiвлям. Останнього вечора вiн ще креслив деталь незакiнченого будинку Харлаба". Для творчостi Паученка характернi камерний масштаб будiвель / навiть велику лiкарню Св.Анни вiн збудував як комплекс невеликих особнякiв /, увага до деталей, розрахунок на фiлiгранну технiку будiвництва. Споруди Паученка вражають вiртуознiстю цегляної кладки, чудовим малюнком металевих прикрас, гармонiєю архiтектурних форм. Я.Паученко - блискучий стилiст, який чудово опанував рiзнi архiтектурнi напрямки. Згадуємо його кращi роботи - будинок Вайсенберга ( нинi облздороввiддiл ) у ренесансно-барокових формах, електроводолiкарню Гольденберга ( нинi третя мiська лiкарня ) у "мавританському" стилi, лiкарню Св.Анни ( нинi друга мiська лiкарня ) та власний будинок ( нинi музей О.Осмьоркiна ) у формах неоруського стилю. Останнi роботи схожi на рiзбленi дерев`янi тереми - але вони збудованi iз цегли! Такого ефекту Паученко змiг досягти тiльки завдяки високiй культурi будiвничої технiки єлисаветградських майстрiв.

Вiддав Я.Паученко данину й неокласицизму початку ХХ столiття. Тому свiдченням є чудовий будинок банку на розi вулиць Двiрцевої та Iнгульської. Неокласичний фасад оформлено пiдкреслено соковитими, трохи перебiльшеними деталями. Асиметрiя, за модою ХХ столiття, поєднується з класичним декорумом ( купол, колони, античнi мотиви лiпного фризу ).

Цi ж прийоми характеризують й оформлення iншої неокласичної будiвлi початку сторiччя - кiнотеатру "Олiмп" ( нинi кiнотеатр "Iнгул" ), авторство якого теж, можливо, належить Я.Паученку. Строгi форми антикiзованого фасаду продовженi у стриманому оформленнi вестибюлю головних сходiв, але в iнтер`єрах бiльшостi примiщень панує еклектичне поєднання рiзних стилiв.

Сучасником Паученка був О.Л.Лiшневський, який займав посаду мiського архiтектора у 90-тi роки XIX ст. На вiдмiну вiд Якова Васильовича вiн вiддавав перевагу великим iмпозантним будiвлям. За його проектами збудовано неоренесанский будинок Заславського ( знесений ), "мавританську" Велику синагогу, у неоруському стилi споруджено Пушкiнське училище ( нинi школа N 7 ) та жiночу гiмназiю ( педуніверситет ). Авторство однiєї з перших пам`яток стилю модерн у Єлисаветградi-будинку Барського ( нинi краєзнавчий музей ) також належить Лiшневському. Дещо докладнiше про двi останнi роботи. Жiноча гiмназiя на 700 - 1000 учениць за задумом автора розмiщена не просто у великому - у величному будинку iз надзвичайно репрезантативним фасадом. З ним контрастує скромнiсть та строгiсть оформлення iнтер`єрiв. Виняток - головний вестибюль з комплексом парадних сходiв та величний актовий зал "на два свiтла" та його фойє на другому поверсi. Дещо суворий, академiчний вигляд вестибюлю визначається мронохромнiстю кольорового рiшення iнтер`єру, монументальнiстю масштабу ренесансно-барокових лiпних прикрас. Основний декоративний ефект створює складна система склепiнь та арок на вдох перехресних вiссях. Широкi мармуровi параднi сходи ведуть до фойє другого поверху. Сходи й своєрiднi лоджiї фойє прикрашенi ефективними кованими перилами, малюнок яких подiбний до малюнку металевих парапетiв двох широких балконiв - хорiв великого актового залу.Два свiтла, тобто вiкна на двох протилежних довгих стiнах, чудове ренесенсно-барокове лiплення, складний дерев`яний каркас вiкон, величнi дверi створюють особливий декоративний ефект, урочисту, святкову атмосферу.

Особняк Барського - невеликий у порiвняннi з гiмназiєю будинок. Але автор змiг зробити його також монументальним та величним. Симетрична композицiя веж-ризалiтiв, прикрашених банями з кованими гребенями, доповнена найскладнiшим лiпленням, зооморфним та рослинним орнаментом у стилi модерн ( птахи, маки, пальметки ), масками у виглядi жiночих обличч. Особливо ефектнi округлi вiкна ризалiтiв iз складним дерев`яним декорумом - хвилястим, як i аттiк над центром фасаду.

Iнтер`єри не менше вражають рiзноманiтнiстю. Модернова зелена їдальня - сусiдка чепурної золотої "мавританської курительної" кiмнати, величний бiлий ренесансний зал - поруч iз гарненьким рококо-будуаром, лiплення якого схоже на прикрашений квiтами торт.